«Колаж - це частина безперервної подорожі до самопізнання і вдосконалення. Інтелектуальної «великої подорожі» філософіями та цивілізаціям, чиї думки й артефакти сконцентровані в «рваних краях» оригінальних граней» - Роберт Мазервелл.

Далекі часи
Історія цього мистецтва дещо глибша аніж здається. Вперше колаж виникає на Далекому Сході в 12 сторіччі, папір в той час тільки но винайдено і він є дорогоцінним, і розглядається як священний обрядовий матеріал. Перші відомі нам колажі з'являються в Японії, коли майстри каліграфії копіювали вірші на шматочки паперів. З 19 століття колаж йшов торговими шляхами, папір рухався на Захід, а історія колажу - за виробництвом паперу.

В Європі у 13 сторіччі в готичних соборах застосовувались панелі із сусального золота: на ікони й герби наносились дорогоцінні каміння й дорогоцінні метали. У 18-му сторіччі Марі Делані блискуче знаючи ботаніку, за допомогою найтоншого цигаркового паперу відтворювала реальні квіти в найтонших деталях! Вона називала свої роботи «ботанічними мозаїками».

На початку 1860-х, за 60 років до настання епохи авангарду і за більш ніж століття до появи Photoshop вікторіанські аристократки вже експериментували з фотоколажем. Вони бавлячись створювали фантасмагоричні композиції з фотографій і акварельних малюнків, що розповідали захопливі історії про тодішні звичаї та побут.

Згідно з художнім глосарієм Музея Гуггенхайма, колаж - це художня концепція, пов'язана з початком модернізму, і тягне за собою набагато більше, ніж ідея приклеїти щось до чогось.

У 1912 році Жорж Брак проходив повз магазин шпалер в Авіньйоні й помітив шпалери з малюнком під деревину. Він негайно зайшов і купив їх. Повернувшись у студію, він почав їх розрізати й наклеювати прямокутні плями на поверхні кількох великих малюнків зроблених вуглем. Малюнки та папір перетинаються та взаємодіють таким чином, що це стає початком абсолютно нового напрямку у мистецтві як Брака, так і Пікассо. Напруга в поєднанні тактильності та візуальності створює розрив, поштовх. "Після того, як я зробив перший колаж, я відчув великий шок, і це стало ще більшим шоком для Пікассо, коли я показав йому це", - згадує Брак.

Повернувшись у Париж, побачивши колаж Брака, Пікассо відразу ж розпочав експерименти з цією технікою - він створив майже сотню паперів з коложами за короткий час. В одній з найперших робіт з колажу Пікассо, "Гітара та ноти", він наклеював і шарував папір, створюючи тінь і структуру. Ранні колажі заповнені також фрагментами популярних пісень, штучними шпалерами та фанерою та фрагментами тіл, облич, інструментів та інших предметів. Пікассо був у процесі вивчення та розтинання предметів, як хірург, який розтинає трупи.
Політичне божевілля Першої світової війни породило DADA. Стилістично у дадаїстів було багато спільного із кубістами. Дадаїзм народився як спосіб самовираження себе через провокацію, єдино можливий, на думку прихильників, спосіб існування. Одне з гасел дадаїзму говорить: «дадаїст найвільніша людина на земній кулі». І для самовираження художники дадаїсти обирають колаж - такий же вільний і, в певному сенсі, безпринципний вид мистецтва. У творчості дадаїстів він набуває й інші якості: провокативність і випадковість.

Один із яскравих представників цього руху був Курт Швіттерс. Він розширив сферу використовуваних матеріалів і предметів для колажів. Його невеликі, але дуже вишукані по композиції твори, що називалися вигаданим словом «merzbild», складалися зі шматочків паперу, автобусних квитків, етикеток, купонів, шматків мотузки, ганчір'я, деревини, проволоки, цвяхів.

Інша представниця Ганна Хех, створювала свої фотомонтажі, використовуючи дитячу техніку заміни - неправильну голову на неправильному тілі, перестановку зображень тощо. Своїми роботами вона досліджувала гендерні ролі та політику, ставлячи під сумнів саме те, як розглядало суспільство себе.




Послідовниками дадаїстів були сюрреалісти. Їх приваблювала відсутність зв'язку між окремими елементами колажу, що становило прекрасну паралель світу сну, вільних асоціацій та інших проявів підсвідомого, які вони прагнули розкрити. На відміну від кубістів сюрреалісти підкоряли форму і колір образного змісту твору.

Макс Ернст вирізав гравюри зі старих наукових каталогів і з'єднував їх так, щоб виходило щось, що нагадує кошмарний сон за своїм відчуттям сновидіння. Більш ніж будь-який інший напрям в живописі сюрреалізм розширив сферу застосування і технічні можливості колажу: художники активно використовували випадкові ефекти, наприклад винайшли «деколлаж», відриваючи шматки від вже готового колажу; поєднували колаж з «фротажем» - малюнком, отриманим шляхом протирання вугіллям аркуша паперу, покладеного на якусь грубу фактурну поверхню, наприклад необструганних дерево, проливали фарби на полотно.


Наприкінці 1940-х років, в останнє десятирічча свого життя, Анрі Матісс зробив значний перелом у своїй художній методології і звернувся до вирізання паперу як основного середовища, використовуючи ножиці як свій інструмент. Його нові творіння називали «papier découpé». За допомогою гуашевої фарби Матісс розфарбовував аркуші паперу та вирізав ці аркуші на різні форми та розміри. Часто вони були натхнені природним світом - квітами та рослинами, - а інколи вони були абстрактними. Потім він упорядковував ці різні вирізи у жваві композиції. Спочатку вони були скромні за розміром, але з часом вони збільшувались, стаючи такими великими, як фрески. Вирізане середовище дозволило Матіссу нарешті зробити той вид монументальних робіт, які він давно хотів зробити, виходячи за межі станкового живопису. Вирізи з паперу можна було закріпити на своїх місцях булавкою, легко переставити та легко поєднати кольори з його фірмовими лініями арабесками. Таким чином, після перенесеної важкої операції шістдесятирічний художник не міг довго писати маслом - і навчився «малювати ножицями».


У 1922 році Пеггі Гуггенхайм вийшла заміж за сюрреаліста Лоуренса Вейла в Парижі, який також займався виготовленням колажу. У 1938 році вона познайомилася з багатьма сюрреалістами і провела "Виставку колажів, Papiers-collés і фотомонтажів" у своїй галереї в Лондоні. Виставка включала роботи Пікассо, Арпа, Ернста, Швіттерса та інших. У 1941 році Гуггенхайм, Ернст та інші сюрреалісти вирушили до Нью-Йорка, щоб врятуватися від війни.

До 1942 року Пеггі Гуггенхайм вже відкрила свою галерею «Мистецтво цього століття» в Нью-Йорку. Це стало місцем, де демонструвалось одне з найсміливіших, авангардистських мистецтв того часу. У 1942 році Лоуренс Вейл і Джозеф Корнелл виставляли там роботи з колажу, а Марсель Дюшан демонстрував свою «Коробку у Валізі». І якщо вже галерея «Мистецтво цього століття» передбачала простір для європейських художників-авангардистів-емігрантів, вона також стала центром, навколо якого почали збиратися передові нью-йоркські художники-абстракціонисти.

У 1945 році Гуггенхайм запросила Роберта Мазервелла, Джексона Поллока та Вільяма Базіотіса подати роботи на виставку колажу. Гуггенхайм сказала про Поллока, що він не відчував особливого почуття колажу, але вона була здивована пристрастю, з якою він напав на матеріали. Дружина Поллока Лі Краснер, навпаки, пережила цілу фазу колажу. Приблизно в той час, коли Поллок загубився в алкоголізмі і не зміг малювати, вона повернулася своєї маленької студіії і знайшла розраду в вирізанні, розриванні та обклеюванні своїх робіт. Цікаво, що Краснер часто використовувала фрагменти зі своїх старих, викинутих картин, і навіть з картин Поллока. Про свою роботу з колажу вона одного разу сказала: "Мої колажі пов'язані з часом і змінами".
Поп-арт з'явився у Великобританії разом із Незалежною групою 1950-х. Едуардо Паолоцці та Річард Гамільтон, обидва члени групи, широко використовували метод колажу. Паолоцці створював альбоми з колажем, тоді як Гамільтон зіставляв всілякі матеріали. Його колаж «Що саме робить сучасні будинки такими різними, такими привабливими?» 1956 року, що часто називають першим твором поп-арту, представляє внутрішню сцену будинку з різними предметами, виготовленими з різних матеріалів. «Моя Мерилін» з 1965 року виготовлена з олійних фарб та фотоаркушів на панелі.

У Сполучених Штатах, на піку війни у В'єтнамі, Марта Рослер почала створювати фотомонтажі, критикуючи військовий конфлікт та самозаспокоєння американського споживача. Тим часом Розалін Дрекслер колажувала фотографії з фільмів категорії «В» та таблоїдів прямо на свої полотна, а потім малювала їх у дуже акуратному, плоскому стилі. Колаж ідеально поєднується з швидким, різким, часто дотепним віддзеркаленням часу Поп-арта. «Поп - це любов, так як поп визнає все... Поп подібний розриву бомби. Це американська мрія, оптимістична, щедра та наївна», - говорив представник поп-арту Роберт Індіана. Поп-арт колаж схожий на рекламу, він привертає увагу, він молодий, дотепний і швидкоплинний.

Text: Elena Budnik
Visual Design/Editorial: Annete